Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза-

Син не вернувся додому.

Такими словами почалася виховна година підготовлена вчителем початкових класів Кибою О.В. Цього року, 15 лютого, виповнилося 30 років відтоді, як останній підрозділ 40-ї армії обмеженого контингенту радянських військ був виведений з Афганістану. Ця війна забрала життя 3360 наших українських юнаків. Ще понад 12 тисяч бійців - України були поранені та скалічені. З життя після 1989 року пішло більше 5-ти тисяч побратимів.

На захід були запрошені воїни-афганці, наші земляки Манявський В.С. та Паламар М. П., які в свої молоді роки були учасниками воєнних подій. Запрошені ветерани поділились своїми спогадами про ці важкі роки проведені у чужій, спекотній країні, де кожної хвилини і в день, і в ночі  на них чекала небезпека. Афганістан- це рана, що не заживає…

На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя, учні школи,вчителі та ветерани схилили голови та вшанували їх хвилиною мовчання.

І знову Росія втручається у  наше життя. І знову молоді хлопці та дівчата гинуть на сході нашої країни. Неоголошена війна Росією проти нашої держави, проти нас із вами триває уже 5 років, такими словами почав свій виступ вчитель історії Воробець І.М.

Давайте ж і ми з вами будемо пам`ятати воїнів, які пройшли крізь війну тоді в Афганістані, і тих хто тепер бореться за нашу Незалежність на сході нашої  України.